Дівчинонька незамужня,
Не влюбляйся в дворянина, бо не можна.

Бо дворяни чисто ходять,
Не одною дівчиноньку з ума зводять.

Ізвів з ума ще й з розума.
– Оставайся, дівчинонька, тепер сама.

– Не сама я осталася,
А й у лузі кущ калини розцвілася.

Ой у лузі, на дубочку
Колихала дівчинонька сина й дочку.

Колихала та й плакала:
– Ой чого ж я свою неньку не слухала?