Вже сонце зайшло над горою,
А я дожидаю тебе...
Ой вийди, послухай зі мною
Цю дивную піснь солов’я.

Вже сонце зайшло ген за лугом,
А місяць з-за гори зійшов,
Ой вийди, послухай, кохана,
Цю пісню про нашу любов.

Чи тямиш, кохана, той вечір,
Як місяць чарівно світив?
Дивився я в твої карі очі,
До серця свого тя тулив.

Тоді-то серця нас питали,
Який же то буде вінець?
А з наших грудей вилітали
Зітхання зболілих сердець.

Хоч люди давно вже поснули
І місяць за гору зайшов,
Ми довго в обіймах стояли –
З кохання нас хтось розбудив.

Нащо мене мати родила?
Нащо мене Господь послав?
Я вірно любив свою милу,
Та ворог мені все зламав.