Повіяв вітер степовий,
Трава вся похилилась,
Пав у бою січовий стрілець –
Дівчина зажурилась.

Він був ще хлопець молодий,
Пора було кохати,
Він пав, як той сухий листок,
Повік буде літати.

А чорний ворон понад ним
Літаючи закряче:
– Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче.

Ой плаче мати старая,
Ой плаче вся родина,
Дівчина плаче не одна,
Сльозами личко вмила.

Козак почув тії слова,
З могили пробудився:
– Іди ж, дівчинонько, сюди,
Нічого ти не бійся.

Іди ж, Марусенько, сюди,
Голубко сизокрила,
Не встане січовий стрілець,
Земля сира накрила.