Не від того я помру, що на світі буде война,
А від того, що вона мого вірша не достойна.

Вона...
Падоньку ж ти мій!
Вона...
Господи ж мій милий!
Повний келишок налий і на білу постіль вилий.

Парко Морто, раз вона
Мого вірша не достойна –
П’ю свій келишок до дна...
Біла постіль – в Лету пройма.

Не від того я помру...